22 січня – день Соборності України

. Щороку 22 січня весь український народ із вдячністю згадує тих героїв, які боролися за об’єднання усіх національно-демократичних сил українства, хто словом i багнетом намагався відродити незалежну Соборну Українську державу.

Національна ідея Соборності України базується на міцних історичних, правових і теоретичних засадах. Незважаючи на численні лиха й труднощі, що випали на долю нашого народу, ідея всеукраїнської єдності, соборності України ніколи не полишала його, її витоки беруть початок з періоду Київської Русі, Галицько-Волинської держави, визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, Гетьманщини. Згадаймо хоча б, як наполегливо добивався Б. Хмельницький розширення території української козацької держави "по Львів, Холм і Галич".

Ідея єдності нашої держави була однією з найзаповітніших мрій українців протягом багатьох сторіч. Її обґрунтували у своїх працях визначні мислителі та діячі: члени Кирило-Мефодіївського братства (до нього належав і Тарас Шевченка), "Руської трійці" на чолі з Маркіяном Шашкевичем у Галичині, видатні українські вчені Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Грушевський. Саме вони висунули завдання – об’єднати всі етнічні українські землі в єдину державу.

Реалізувалась ця мрія внаслідок української революції 1917–1920 років, під час якої з великою силою розкрилися свободолюбство i національний дух українського народу, утворилися дві демократичні держави – Українська Народна Республіка (УНР) та Західноукраїнська Республіка (ЗУНР). Нажаль, дві роз’єднані держави не могли існувати як єдиний політичний, економічний організм, цьому заважав ряд причин. Не зважаючи на перешкоди, народ України не полишав прагнення до соборизацiї всіх українських земель у власній державі.

1 грудня 1918 року представники державного Секретаріату ЗУНР - Левицький, Цегелоський, члени директорії — Винниченко, Петлюра, Андрiєвський, Швець підписали у Фастові Предвступний договір про майбутнє об’єднання двох республік. Цей договір став першим i основним актом соборності, викликав схвалення українського загалу.

3 січня 1919 року на першому засіданні Української Народної ради було одностайно прийнято Ухвалу про злуку ЗУНР i УНР. Часописи підкреслювали, що тим самим зроблено перший крок на шляху до соборності українських земель.

Директорія i Рада Народних Міністрів призначила святкування об’єднання УНР i ЗУНР на 22 січня. Мабуть, ця дата не була випадковою, адже вказаний день збігався з річницею історичного IV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалася самостійною, незалежною державою, отже він мав стати днем подвійного всенародного свята — Незалежності i Соборності.

22 січня 1919 року на Софіївській площі, біля пам’ятника гетьману Богдану Хмельницькому, у присутності десятків тисяч киян лідери УНР і повноважна делегація ЗУНР заявили про свій непохитний намір збудувати єдину соборну Українську державу. З раннього ранку місто набуло святкового вигляду. На будинках державних установ майоріли національні синьо-жовті прапори, Софіївський майдан прикрашала тріумфальна арка зі старовинними гербами України і Галичини.

В Акті злуки проголошувалося: «Однині воєдино вливаються століттями відірвані одна від одної частини Єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина Угорська Русь) i Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися вiковiчнi мрії, якими жили, i за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина, незалежна Українська Республіка».

Реально більшість українських земель було об’єднано в межах однієї держави у 1939-1945 роках сталінським режимом. За це довелося заплатити життями мільйонів українців, що загинули у Другій світовій війні та від репресій. Червона армія 17 вересня 1939 р. перейшла польсько-радянський кордон, розпочато радянізацію Західної України. 27 жовтня 1939 р. – ухвала Народними зборами Західної України Декларації про входження краю до складу СРСР, включення Західної України до складу УРСР.

Таким чином, можна констатувати, що потенціал, закладений в Акті Злуки, так і не був до кінця реалізований. Цьому перешкодив ряд обставин, як внутрішніх, так і зовнішніх. ЗУНР впала під натиском польських військ, а територію УНР захопили війська Росії. Тоді позначилися істотні розходження історичного, правового, соціально-політичного, культурно-побутового, релігійного характеру, що виникли внаслідок роз’єднання Сходу та Заходу України. Об’єднання України не змогло примирити між собою різні політичні партії, стосунки між якими нерідко здобували характер відкритої ворожнечі. Крім того, незалежна Українська держава зазнавала утиску не тільки з боку агресивних сусідів (Росії, Польщі, Румунії), а й країн Антанти, що на свій лад перекроювали карту Європи, незважаючи на Україну.

Знаменним етапом піднесення духу свободи став "живий ланцюг" між Києвом і Львовом, коли 21 січня 1990 року тисячі українців взялися за руки на згадку про проголошення Акту Злуки.